А наш Федько–козак завзятий,
Поїхав турків побивати.
Він взяв коня та в степ широкий,
А кінь у нього–косоокий.
Так їхали три дня й ти ночі,
Допоки той з коня не зскочив.
І бачить дядька,як це так?
Так то ж є клятий басурмак!
І наш Федько–козак завзятий,
Почав до дядька щось кричати!
А дядько той,як те почув,
Від страху бідний окуочув,
Бо наш козак–дебелий хлопчик,
А дядько той,ну як горобчик.
Побачив він,козак як біс
Ібідненький чкурнув у ліс.
А Федя наш, сів на коня
І ще по полю персь три дня.
І знов він бачить бусурмена,
Так то особа вже дебела.
І наш Федько–козак завзятий,
Почав ломаку десь шукати.
Щоб ухайдокать бусурмена,
То треба сила як у лева.
І наш Федько,узяв ломаку,
І нею став дубасити бурлаку.
Бурлака той стоїть як пень.
Стоїть він ніч,стоїть він день.
І Федя каже:«Як це так?
Нездатен я побить бурлак?»
Напруживши всі м’язи враз,
Ударив він його ще раз.
Федько між зуби прям попав,
Бурлака весь побитий впав.
Отак Федько–козак завзятий,
Поїхав турків побивати.

ПОСМІХАЙМОСЯ
Попід дубом кучерявим
два мисливці стрілись.
Привітались, закурили
і розговорились.

- Ти чого ото сумуєш? -
Микола питає.
А Василь скривився дуже
та й розповідає:

- Ну, пішли ми із кумами
та й на полювання
Кабана уполювати -
непросте завдання.

Не прийшов кабан ледачий -
ну, ми й завелися
І до ранку всі, як свині,
отак напилися...

До світанку на галяві
давай колобродить...
А як тільки розвиднілось -
тут кабан приходить!..

- Стільки хлопців. – каже Таня Ірі якось вранці. –
Як знайти, як я, такого ж, вегетаріанця?
- Ігор наш тобі підходить. Саме те, що треба.
Той – ні риба і ні м\'ясо. Це якраз для тебе.

УСМІХАЙМОСЯ
ЧОЛОВІК ПРИЙШОВ ДОДОМУ
З ПОЛЮВАННЯ ХМУРИЙ,
ВЕСЬ ЗІГНУВСЯ ВІД УТОМИ,
ГОЛОВУ ПОНУРИВ.

І ХВИЛЮЄТЬСЯ ДРУЖИНА:
- ЯК ТАМ ПОЛЮВАННЯ?
- ВСЕ ЧУДОВО, МОЯ ЛЮБА,-
В МЕНЕ Є ПРОХАННЯ:

ЦІЛИЙ МІСЯЦЬ НАМ НЕ ТРЕБА
М\'ЯСА КУПУВАТИ...
- ТИ УБИВ, НАПЕВНО, ЛОСЯ?
- НІ, ПРОПИВ ЗАРПЛАТУ...

Відгадайте, яка каша
Росте на городі;
Українська слава наша –
Голова господі?
По городу вона ходить,
Там вона вродилась;
І один у неї клопіт,
Щоб смачно зваритись.
Розпізнали, друзі любі,
Гарбузову кашу?
Українці її люблять,
Господиньку нашу.
Гарбузова господиня
ходить по городу,
а велика вся родина
хвалить її вроду.
Ти – краса і гордість наша,
нагодуй вкраїнців;
гарбузова каша добра,
а від нас гостинці:
бурячки і бараболя,
огірки і дині;
морква, соя і квасоля
пригодяться нині.
Про народ хто ще подбає,
Й про Вкраїну нашу?
Хай городину хоч має
Й гарбузову кашу.
Україна не голодна
Жарти – їжа наша;
То ж й сьогодні у нас модна
Гарбузова каша!

Я бачила сюжетик,
ну просто, як кіно.
До Клави Гриць Червоний
б \'є клинці і давно.

Червоний -кличка з малку,
прозвали, бо рудий.
Чого ніс верне Клавка?
Він сильний й молодий.

Іде з базару Клава,
а сумка спину гне,
а поруч Гриць, як пара,
дотепні жарти тне.

Дійшли до двору вдвоє,
а Клава хвіртку: трісь.
До неї Гриць з душою,
вона до нього:брись.

Шибки йому сміються,
побачив, як в воді-
Клава не любить вуса,
до того ще й руді.

Покрасив вуса в чорне,
що візьмеш з простака,
він думав, що то вуса
окраса козака.

На базарі взяли сало,
Аж пів метра, щоб не мало
І жуєм за дві щоки,
Ось які ми козаки!

Грицько під вечір квапиться,
Весь вигляда тузом:
Іде до Галі свататься
З власним... гарбузом.

Посміхаймося!

Як приїхав зять уперше
та й до тещі у село, -
Познайомитись з ріднею,
щоб усе як слід було,-
Зустрічали і вітали
тесть і теща молодят,
Пампушками пригощали,
відбивними із курчат.

- Мій коханий все уміє,-
мамі хвалиться дочка.-
Він комп\'ютер розуміє
й непогано заробля.
Мати каже:- Це чудово -
все уміти, все робить,
Бо уміння, як відомо,
за плечима не носить.
Тож нехай візьме ослінчик
та у хлів мерщій спішить,
Хай матусі допоможе
він корову подоїть.

Зять готовий: взяв той стільчик,
до корови йде у хлів.
Повертається сердитий:
- Я її не подоїв!
Я корову цю благаю:
- Миню, миню, ну сідай!
Та на стільчика сідати
відмовляється - і край!